Домущеї Олексій, Іван та Євдокія

До початку Другої світової війни на Миколаївщині проживало понад 40 тис. євреїв, зокрема в м. Миколаїв 25 280 осіб (більш ніж 15 % населення). Частина їх евакуювалася на схід. Проте більшість, особливо жителі єврейських сіл, не встигла виїхати й була приречена.

16 серпня 1941 р. війська Вермахту зайняли обласний центр, а до кінця місяця всю область. Її західна частина опинилася під румунською окупацією, східну разом із м. Миколаїв контролювала німецька влада. Проте й у західній діяли частини айнзацгрупи «D», яка винищувала євреїв.

За підрахунками істориків, на території області діяло 11 гетто й 8 таборів для цивільного населення. Здебільшого це були табори для «переміщених» євреїв зі східних окупованих теренів. Як і на решті українських земель, політика нацистів стосовно євреїв була спрямована на повне знищення.

У «транзитних гетто» в’язнів не залучали до фізичних робіт. Після короткочасного перебування там їх страчували. Такі табори охороняли румунська жандармерія та німецька поліція.

Олексій Домущей разом із батьками Іваном та Євдокією, а також братом і сестрою прихистив і врятував єврейку Іту Терлецьку та двох її маленьких дітей.

Подружжя Іти (в дівоцтві – Медіберг) та Сергія Терлецьких разом із шестирічним сином Анатолієм із початком наступу німецької та румунської армій на м. Одеса мало евакуюватися на схід. Під м. Горлівка на Донеччині потяг потрапив під бомбардування. Локомотивна частина з першими вагонами, в якій був Сергій, попрямувала далі, а останні вагони з вагітною Ітою та сином залишилися на рейках.

У м. Горлівка жінку з хлопчиком прийняла сім’я Сосновських. У них Іта й народила Наталю. Із наступом німців Терлецькі стали ховатися, спочатку в підвалі Сосновських, а потім у шахті, куди родина рятівників носила їм усе необхідне.

Улітку 1943 р. нацисти дізналися, що під землею переховуються «вороги» їхнього режиму. З’явилася інформація, що шахти підриватимуть з усіма, хто в них є. Сосновські направили Іту й малюків до своїх друзів у м. Вознесенськ.

Із дітьми на руках вона дісталася села на березі р. Південний Буг. Там її прийняла родина Домущеїв: Іван і Євдокія з трьома дітьми, серед яких Олексій, та Іванові старі батьки. Сім’я Домущеїв жила бідно, але з підопічними ділилась останнім. Терлецьких сховали в прибудові на горищі. Юний Олексій носив до сховку одяг, їжу, інші важливі речі. Навіть придумав своєрідну систему спілкування. Протягнув до горища мотузку й, приходячи, смикав за неї. Це був знак: усе спокійно, можна забирати передачу. Контактували вони з величезною обережністю й тільки ввечері та вночі. Про євреїв у прибудові рятівники не казали навіть дідусеві. Так тривало кілька місяців, поки восени 1943 р. окупаційна адміністрація відправила хлопця на примусові роботи до Німеччини.

У грудні 1943 р. хтось доніс про схованку німцям. Іту з дітьми знайшли й передали до табору в м. Вознесенськ. Щоб визволити жінку, Іван Домущей попросив свого знайомого Миколу Чебанка підробити для неї документи. Микола, який добре знав німецьку мову, викрав із приміщення жандармерії бланки паспортів для Іти. Фальшиві документи з підкупом передали керівництву табору. Невдовзі жінку з малюками звільнили, і їх прийняла сім’я Чебанків із с. Нетягайлівка. Там нарешті по закінченні окупації родина Терлецьких возз’єдналася: Сергій знайшов Іту й дітей.

Олексій Домущей від жовтня 1943 р. до травня 1945 р. залишався на примусових роботах у м. Ганновер – на залізницях, у паротяговому депо. Півтора року важких робіт позначилися на його здоров’ї.

За час окупації на території Миколаївської області було розстріляно десятки тисяч євреїв із сусідніх областей: Одеської, Вінницької, Кіровоградської, а також Молдови. Загалом під час війни, за приблизними підрахунками істориків, на Миколаївщині їх було знищено до 200 тис. осіб.

На пам’ятниках, які в невеликій кількості встановлювали в місцях масових страт євреїв, за часів СРСР писали: «Тут поховані мирні радянські громадяни». Саме слово «єврей» тоді дратувало владу, а тема Голокосту була закрита для обговорення й вивчення.

Іту Терлецьку з дітьми переховували три сім’ї: Сосновські, Домущеї та Чебанки. Терлецькі довгі роки продовжували спілкування зі своїми рятівниками та їхніми дітьми. Діти Івана та Євдокії і в повоєнні роки називали Іту «тіткою Лідою». У сімейному архіві Домущеїв зберігаються фотографії та листівки від Терлецьких.

На одній із таких листівок написано:

«Великій і душевній сім’ї Домущеїв від вдячних Терлецьких на пам’ять про те, як багато ви зробили доброго в нашому житті».

12 жовтня 2004 р. Олексій, Іван та Євдокія Домущеї були удостоєні звання «Праведник народів світу».

У 2009 р., під час відзначення 65-ї річниці визволення Миколаївської області від нацистів, Олексієві Домущею вручили орден «За заслуги» III ст. за порятунок євреїв під час Другої світової війни.

18 липня 2020 р. він – останній із Праведників народів світу в своїй родині – відійшов у вічність.